Прапор

Рефлексія на оповідання "Ідіотка".
"Прапор".
Ця історія трапилась 2013 на Майдані у Києві.
Було холодно, ми разом мерзли у нашій великій дірявій палатці, ті, що приїхали для захисту якоїсь ефемерної субстанції, що зветься гідність. Хто нас вчив? Ніхто. Якось одночасно усі згуртувались навколо спільної ідеї. Напевно це і є український характер.
Я приїхав із другою хвилею і стояв майже до самого закінчення 2013. Біля палаток з’являлися ялиночки, стрічки загорожі прикрашали сріблястим дощиком. Сцена безупинно розривала повітря виступами якихось артистів і ораторів. Про останніх, ми зараз шкодуємо, що за ноги не постягували їх, а тоді усі заворожено слухали і вірили побрехенькам боксерів, фарисеїв усіх мастей, що видершись до мікрофона брехали, брехали , брехали. Одним словом Майдан жив.
Але було у тому всьому ще щось таке незрадливе, про що я хочу розповісти.
Кожен учасник народного зібрання мав за честь почепити до куртки чи шапки жовто-блакитну стрічку. Цим маленьким прапорцем ми прагнули ідентифікувати себе у натовпі. Вже потім були «бейджики», пов’язки, шалики, посвідчення. Але першим був прапор. Він був тут скрізь. Його сила передавалась із рук в руки. Прапор став об’єднуючим символом України. Одного зимового вечора до нашої палатки зайшов молодий, років 18, хлопець. Дивлячись на нас просто і спокійно він запитав:
— Це палатка Яремче?
Отримавши схвальну відповідь він витягнув з під куртки велике жовто-блакитне полотнище, на якому кульковою ручкою хтось колись написав: Яремче.
Він розповів, як знайшов і підняв із землі цей прапор у ніч розгону студентів.
— Була бійка, беркутівці відтісняли мітингувальників. Молоді люди падали і їх одразу нещадно били кийками. Той, хто ніс цей прапор також упав. Я був трішки поодалік та бачив це. Було дуже страшно. Спецназівці наче озвіріли. Промайнуло, що треба тікати. Вибігши із укриття підхопив мокре полотнище побіг геть. Вже дома відіправ та попрасував ваш прапор. Візьміть його, він ваш.
Хлопця звали Тарас. Ось світлина із цим сміливцем (поряд побратим Володимир Губарчук). Так, він справжній герой. З такими нестрашно йти у бій.