Скупі слова і сліз в очах немає...
Душа неначе в морок потонула...
А час свої кордони визначає,
Щоб швидкоплинність я його відчула.
Усе колись минає, навіть біль
Не може вічно з нами існувати,
Але у Бога є важлива ціль
І через біль Він мусить нас навчати.
Не коримося просто так чомусь...
Позиції людські втрачаєм важко...
Тоді, щоб зрозуміть мету якусь
Потрібно одягнуть на нас упряжку.
А зв'язані пручаємося все ж,
Так утиски постійно набридають...
Здається у скорбот немає меж,
Вони одна за одной напливають.
Та звільнення прийде, є день і час,
Які Бог владно вже давно призначив;
Й припиняться потоки слізні враз
Для кожного, хто на землі тут плаче.
Э день i час...
© Copyright: Валентина Коц, 2016
Свидетельство о публикации №116021511857
Свидетельство о публикации №116021511857
Рецензии