На трамвайній зупинці самотній солдат.
І до мене:
– Не скажете, котра година?
– Восьма.
– Вдома з учора. Відчув: у стократ
В місті рідному тихше. І небо тут синє.
Тихше в нас? Вантажівки надривно ревли.
Закіптюжене небо: яке ж воно синє?
Тихше: вдень і вночі артобстрІл не гримить.
Небо синє для нього, бо тут воно мирне.
Я мовчала. Розмова зійшла нанівець.
Це далеко десь: смерть, кров, звитяга і відчай.
Домовлявся ж там хтось, війнам наче кінець.
В нас такого не буде. Тепер кажу: "Вибач!"
фото Віталія Дейнеги
Вибач
© Copyright: Елена Макарчук, 2016
Свидетельство о публикации №116021405381
Свидетельство о публикации №116021405381
Рецензии