Життя вертається в краєшні хати.
Здавалось неймовірним, але ось же!
А що ж ви все торочили, не можна
Вже взагалі нічого поміняти,
Бо дуже вже ота біда – велика,
Її чіпати, то собі дорожче,
Бо, тільки гавкни – зараз же потрощать,
І потихеньку доживали віку.
Жувало в стайні тепле сіно бидло,
Але не всі у змозі доживати.
І виживати декому набридло,
А тепла стайня гірше каземату.
Життя-життя, що ж ти таке за диво,
Тебе дбайливо зберігають люди,
Тобі лише одна альтернатива,
Що хрестиків наставила повсюди.
Приносять діти квіти на могили,
Та і батьки бува ховають сина.
Одні тихенько мруть, а інші гинуть.
Хто зна, кому із смертю пощастило.
Хай краще із життям тобі таланить.
Бо тут і сам ти визначиш напевно,
Чи щось міняється, чи все даремно,
Memento mori, мешканці диванів.
Чи хто там ще прописаний у стайні.
доживали вiку
© Copyright: Канан, 2016
Свидетельство о публикации №116021401736
Свидетельство о публикации №116021401736
Рецензии