Сиділа я не підвіконні,
Лиш літній вечір, запах трав.
Важка утома, очі сонні.
Я знала: ти іще не спав.
Нічні видіння і примари,
Думки таємні гнала геть.
Гучні веселощі й забави
Заповнили життя ущерть.
Вслухався місяць ясноокий
У відьмин опівнічний сміх.
Нещасний той, хто одинокий
І той, кому прощають гріх.
Не спала кішка вже три ночі,
Покірно плавились свічки.
В мого кохання сині очі
І сині очі у дочки.
І хай півроку він не бачив
Свою дружину і дочку,
Кінець сльозам, я вже не плачу.
Дивлюсь на свічку і мовчу.
І хто ж простить мені цей гріх,
Оцю розплату за кохання?
Я чую тільки відьмин сміх:
«Твоя любов – це покарання».
Розтала ніч, і я вже спала,
Заснуло місто і село.
Біля вікна мітла стояла,
А кішки в мене не було.
Коханка
© Copyright: Аннет Бонд Поэзия, 2016
Свидетельство о публикации №116021308160
Свидетельство о публикации №116021308160
Рецензии