мов червоні троянди, мов ті очі дівочі,
пронизують вродою своєю.
нема куди дітись, і ті самі очі
давно заволоділи душею моєю
мов колюче стебло, мов характер дівочий,
залишає на серці серйозні сліди.
і той голос, що бринить, як соловейко співочий,
заполонив мій слух назавжди’
мов та сирена, що живе на вершині гори,
розбиває долю мою, як човен, об скелі.
і вогник надії, що полум’ям страсті горить,
гасить, неначе висушує вітер пустелі.
червонi троянди
© Copyright: Игорь Виталиев, 2016
Свидетельство о публикации №116021312308
Свидетельство о публикации №116021312308
Рецензии