Перевод с украинского:
А для старости, может, зима – душегрей…
Вспоминаю: дрова полыхают в печурке,
Да об утренней зимней и древней поре
Саблезубые тени – на стенах каморки…
Входит мать, и несёт сквозняком от дверей,
И ныряю под ватное я одеяло.
Вьётся сизый дымок: в хате нет батарей.
Но недолго зима… детства как не бывало.
На крылечке усердно пыхтит керогаз,
И варенье – из вишен, из слив… ну, неважно.
Сразу осы слетелись и падают в таз…
Нитку мать завязала под крышкой бумажной.
Время шло… Молодые – и кровь, как вино,
И смеёмся: бабуля пугливая прячет
Споро в шкаф всю еду:
– Вам смеяться грешно:
Тень мелькнула под окнами…к нам, не иначе…
Пустотою повеяло: тени сошлись
И молчком, из тридцатых, под окнами встали…
Как же крепко те страхи ей в душу впились!
– Ой, бабуся, такого с тех пор не видали…
Полыхает в округе закат городской.
Дочь примерила новый наряд свой вечерний.
Мандаринами пахнет…
Но вновь - непокой:
Вот же вспомнилось, в новой квартире дочерней…
Оригинал:
Так напевно себе почувають старі...
Пам’ятаю: потріскують дрова у грубі.
О ранковій, прадавній, зимовій порі
пляшуть тіні по стінах хиткі, шаблезубі.
Входить мати, і протяг повзе від дверей.
З головою пірнаю під ватяну ковдру.
В’ється сизий димок, і у грудях дере...
Втім – недовго зима. І дитинство – недовго.
...Дерев’яна веранда, старий керогаз
і варення – вишневе? грушеве? сливове?
Позліталися оси і падають в таз.
Мати ниткою в’яже кришки паперові.
Плине час... Молодята, ми – гості в селі.
Сміємося: бабуся, лякливо ховає
їжу в шафу притьмом:
— Ви не смійтесь, малі:
тінь майнула під вікнами... Всяко буває...
І повіяло пусткою: тіні звелись.
Мовчазні, із тридцятих, постали довкола...
Як же міцно страхи в її душу вп’ялись!
– Ой, бабусю, тепер вже такого ніколи...
...Червоніє за вікнами небо міське.
Приміряє дочка гарну сукню вечірню.
Мандаринами пахне...
Згадала ж таке!
У новенькій квартирі дочірній...
Воспоминания... Из Вировец Ларисы
© Copyright: Светлана Груздева, 2016
Свидетельство о публикации №116021109505
Свидетельство о публикации №116021109505
Рецензии
Какие воспоминания!!! Прекрасные стих и перевод!!!
Елена Каминская7 21.06.2016 23:35 • Заявить о нарушении
Елена Каминская7 21.06.2016 23:35 • Заявить о нарушении
Нашла её стихи, может ты их и знаешь:
Згадай про мене
Згадай про мене, поки я жива,
за рештками ілюзій та феєрій...
Так літній дощ пригадує, бува,
про наслідки відсутності своєї.
Зненацька, розсипаючи громи
на яблуні, від спеки непритомні,
зривається потоками умить
із хмар своїх бездонних.
Як лащиться потріскана земля!
Знеможені, важкі тріпочуть віти...
А дощ минув – і ластівка гуля
у небі вмитім.
Обсохло листя на семи вітрах,
і кожна крапля райдугою грає.
Смугастий котик видерся на дах
і в ринву зазирає.
Шепоче квітам лагідна трава
про щось забуте, давнє та зелене...
Згадай про мене, поки я жива!
Згадай про мене.
Керамічна сова
Ваша мудра сова педантично рахує пір’їнки.
Їй не спиться всю ніч на полиці, де пил та книжки.
Ми спілкуємось подумки, дві помірковані жінки,
бо порад потребують колись і розумні жінки.
Наша тиша кімнатна, мов книга, – змістовна й вагома.
Поза вікнами клякнуть холодні дерева й зірки.
Прогуркочуть край лісу важкі залізничні вагони,
і годинник відлічує миті, хвилини, роки.
Я кажу: «Його очі – жарини морозного січня»,
а вона мені мовчки: «Ти ж знаєш, любов – то мара».
Я кажу їй: «Життя проминає, а ми ж бо не вічні».
Відповість вона: «Ніч проминає, тож спати пора».
Хурделиця
Хурделиця довкілля замела,
і сипле сніг безладніше і дужче.
Хитається з гілками омела,
шугаються від вітру білі душі.
Злетілися всі разом за віки.
Мов небо прихилилося до вікон –
меткі жінки, грайливі діточки,
і воїнства суворого без ліку.
Чи, може, прагнуть пращури на мить
допитливо нам глянути у вічі?
Тому, напевно, серце і щемить:
пишатися, по правді, майже нічим.
Віч-на-віч сам із небом у садку –
не витримав із долею двобою…
І мама у старому пальтечку
примариться й покличе за собою.
Вечірня прогулянка
Розчинна сутінь – мов духмяна кава,
парує, вабить, але вже холоне.
Хрумкого снігу пінка золотава
вечірніх вулиць всотує неони.
Скажи мені на милість, давній друже,
єдиний мій, заклятий, неповторний,
навіщо – і вороже, і недуже –
це місто дме в тромбони та валторни?
Навіщо з усієї пнеться сили,
замилює незрячі наші очі?
До нас жили тут і до нас любили,
тепер толочить нас воно і точить!
Морочить нас... Неначе десь за рогом,
за тим провулком, за чудним фасадом,
за жовтим снігом, довгим епілогом
засяє раптом щастя зорепадом.
...Проспекти й парки, цвинтарі, книгарні...
Лікарня, перукарня, буцегарня...
Нарешті ось провулочок охайний...
Та й тут – не зорепад. Лише кав’ярня.
Складнощі перекладу
Перекладуть з української на італійську
(чеську, англійську, німецьку – дай Боже знаття!)
давні пісні і звитяги стрілецького війська,
мальви, миски, сорочки та злиденне життя.
Наші подерті міста й забагнючені села,
тиху покору в очах у жінок та собак...
Перекладуть із сумної на майже веселу,
бо без перекладу – як зрозуміють нас? Як?
Рідною мовою кожен збагне неодмінно,
що тут у нас – незважаючи, що – завдяки.
Що перетліло, а що – незбагненно незмінне...
Та на яку перекласти це вам, земляки?
* * *
У грудні день короткий, як життя,
й похмурий, мов радянська установа.
Чорніють край порога мокрі дрова,
нікому не потрібні до пуття –
в епоху металевих батарей,
в період вимерзання змісту й суті…
О третій заповзає в хату сутінь
з усіх шпаринок, вікон та дверей.
І ніч хитає гойданку небес,
блищать калюжі та церковні бані…
І дзвонам в непроглядному тумані
щоранку підвиває змоклий пес…
Але що важать мряка та сльота,
коли Ви набираєте мій номер!
Теплішає мій затишок, і знову
закляклий день на літо поверта.
Елена Каминская7 21.06.2016 23:36 Заявить о нарушении
Згадай про мене
Згадай про мене, поки я жива,
за рештками ілюзій та феєрій...
Так літній дощ пригадує, бува,
про наслідки відсутності своєї.
Зненацька, розсипаючи громи
на яблуні, від спеки непритомні,
зривається потоками умить
із хмар своїх бездонних.
Як лащиться потріскана земля!
Знеможені, важкі тріпочуть віти...
А дощ минув – і ластівка гуля
у небі вмитім.
Обсохло листя на семи вітрах,
і кожна крапля райдугою грає.
Смугастий котик видерся на дах
і в ринву зазирає.
Шепоче квітам лагідна трава
про щось забуте, давнє та зелене...
Згадай про мене, поки я жива!
Згадай про мене.
Керамічна сова
Ваша мудра сова педантично рахує пір’їнки.
Їй не спиться всю ніч на полиці, де пил та книжки.
Ми спілкуємось подумки, дві помірковані жінки,
бо порад потребують колись і розумні жінки.
Наша тиша кімнатна, мов книга, – змістовна й вагома.
Поза вікнами клякнуть холодні дерева й зірки.
Прогуркочуть край лісу важкі залізничні вагони,
і годинник відлічує миті, хвилини, роки.
Я кажу: «Його очі – жарини морозного січня»,
а вона мені мовчки: «Ти ж знаєш, любов – то мара».
Я кажу їй: «Життя проминає, а ми ж бо не вічні».
Відповість вона: «Ніч проминає, тож спати пора».
Хурделиця
Хурделиця довкілля замела,
і сипле сніг безладніше і дужче.
Хитається з гілками омела,
шугаються від вітру білі душі.
Злетілися всі разом за віки.
Мов небо прихилилося до вікон –
меткі жінки, грайливі діточки,
і воїнства суворого без ліку.
Чи, може, прагнуть пращури на мить
допитливо нам глянути у вічі?
Тому, напевно, серце і щемить:
пишатися, по правді, майже нічим.
Віч-на-віч сам із небом у садку –
не витримав із долею двобою…
І мама у старому пальтечку
примариться й покличе за собою.
Вечірня прогулянка
Розчинна сутінь – мов духмяна кава,
парує, вабить, але вже холоне.
Хрумкого снігу пінка золотава
вечірніх вулиць всотує неони.
Скажи мені на милість, давній друже,
єдиний мій, заклятий, неповторний,
навіщо – і вороже, і недуже –
це місто дме в тромбони та валторни?
Навіщо з усієї пнеться сили,
замилює незрячі наші очі?
До нас жили тут і до нас любили,
тепер толочить нас воно і точить!
Морочить нас... Неначе десь за рогом,
за тим провулком, за чудним фасадом,
за жовтим снігом, довгим епілогом
засяє раптом щастя зорепадом.
...Проспекти й парки, цвинтарі, книгарні...
Лікарня, перукарня, буцегарня...
Нарешті ось провулочок охайний...
Та й тут – не зорепад. Лише кав’ярня.
Складнощі перекладу
Перекладуть з української на італійську
(чеську, англійську, німецьку – дай Боже знаття!)
давні пісні і звитяги стрілецького війська,
мальви, миски, сорочки та злиденне життя.
Наші подерті міста й забагнючені села,
тиху покору в очах у жінок та собак...
Перекладуть із сумної на майже веселу,
бо без перекладу – як зрозуміють нас? Як?
Рідною мовою кожен збагне неодмінно,
що тут у нас – незважаючи, що – завдяки.
Що перетліло, а що – незбагненно незмінне...
Та на яку перекласти це вам, земляки?
* * *
У грудні день короткий, як життя,
й похмурий, мов радянська установа.
Чорніють край порога мокрі дрова,
нікому не потрібні до пуття –
в епоху металевих батарей,
в період вимерзання змісту й суті…
О третій заповзає в хату сутінь
з усіх шпаринок, вікон та дверей.
І ніч хитає гойданку небес,
блищать калюжі та церковні бані…
І дзвонам в непроглядному тумані
щоранку підвиває змоклий пес…
Але що важать мряка та сльота,
коли Ви набираєте мій номер!
Теплішає мій затишок, і знову
закляклий день на літо поверта.
Елена Каминская7 21.06.2016 23:36 Заявить о нарушении
Спасибо, Леночка!
И где ж нашла: на украинском сайте?..
Скопирую себе...перевод "Керамической совы" у меня, точно, есть...а с другими разберусь: занята переводом пока!
:)
Обнимаю!
я
Светлана Груздева 21.06.2016 23:40 Заявить о нарушении
И где ж нашла: на украинском сайте?..
Скопирую себе...перевод "Керамической совы" у меня, точно, есть...а с другими разберусь: занята переводом пока!
:)
Обнимаю!
я
Светлана Груздева 21.06.2016 23:40 Заявить о нарушении
И "День в декабре", завершающий подборку, - перевод есть тоже:)
Светлана Груздева 21.06.2016 23:41 Заявить о нарушении
Светлана Груздева 21.06.2016 23:41 Заявить о нарушении
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.