Mamo...

«Мамо…»

Мамо,
Чому пігулок нема
Від самотності й клятого розпачу?
Виробник їх непевно зник,
Не погнався за здобиччю.
Шкода я сам не пігулка, але
Часом наш човник рікою пливе…

Мамо,
Хто у моду ввів сумних?
Хіба що ввести податок на них.
Кволі дикі продукти депрессії
Ростуть в геометричній прогрессії.
Страх на порядку денному такий. Аксіома:
Від людей – негатив. Від себе – лиш втома. 

Мамо,
Чому не пробачають, коли ти простий?
Чи я вже не встиг? Вагаюсь, застиг.
І рву до мікронів великі «але».
Вони всі непотріб. Вони за одне
Й те саме у зговорі пишуть без почерку.
Анонімні невдалі фантазії очерку.

Мамо,
Чому ми не можемо дати відміну
Усім, хто у сварці; вампірить на картці,
Усім, хто в кредитах; в кредитних бандитах.
Хворобам, невігластву, тупості, скупості?
У людях – цього, а в житті – неминучості.
Лякає вона та ми не злякались. Не підем назад.

Не підем назад. Не проси.
Почекаємо там.
Коли відповіси,
Я знову і знову питатиму, мам…

09.02.2016