На захід – у напівреальну мрію –
Я відправляюсь навіть без речей.
Ось рушили – упав тягар з плечей.
У поїзді всю ніч не сплю – радію.
А вранці від захоплення німію,
Не вистачає на красу очей…
Здається, навіть білий світ оцей
Візьме, та й остаточно побіліє.
Земля Франка всміхається привітно,
І духом волі все буяє, квітне,
А там за обрієм сховалося в туман
Прекрасне чудо із чудес – Карпати,
Де сонце зазвичай лягає спати.
Чи, може, все це зоровий обман?
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116021003939
Свидетельство о публикации №116021003939
Рецензии