Л-ь-о-д-я-н-а

Не стрiляй! Ти цiлиш прямо менi в серце, не стрiляй!
В безодню своiм холодом безжальним не штовхай!
На моiх вiях крижаними скалками замерзли сльози
Вони пробратись хочуть в серце моє - заморозить!
Напишуть шрамами там слово "Вiчнiсть"
I буде йому  вже байдуже вся твоя пихатiсть i величнiсть!
I буде йому  вже не боляче й не гiрко
I не радiтиме воно так щиро, i так дзвiнко
I не спiватиме йому вже соловей у лузi
Бо стане все йому тодi зовсiм-зовсiм байдуже

Тодi, нарештi, стану Льодяна я Королева
I не причепиться до мене нi одна холера
Не зможе пити мою кров,
Бо  кровi у мене тоді не буде
I не спiватиме менi байки,
Не буде грати на своiй бандурi
А як захочу - то спiватиме i гратиме
Та буде вже менi по-барабану
Бо сита я по горло їхнього брехливого обману
I хай попробують самi побудувати дiм
Дерева посадить та народити сина
А я тодi, нарештi, стану вiльна
I до безмежностi щаслива
Лiтатиму пiд мiсяцем  ночами, нiби фея
Розноситиму сни яскравi наче зорi з неба
Ще здiснюватиму всiх закоханих дiвчат бажання
I вчитиму не вiрити в брехливi сподiвання
Бо така вдача деяких паскудникiв погана
Що треба в шию гнати  їх, альфонсів, із дивана
I не робити з них книжкових донжуанiв
Не вчити їх як заробляти грошi
Навiть, коли вони ласкавi дуже i хорошi
Не вiрити, коли хватаються за серце
I жару їм побiльше - хрiну з перцем!