С деревьев спиливают ветки... От Елены Каминской7

 С деревьев спиливают ветки,
 Уже весна у солнца - гостья,
 Поговорить желанья редки,
 И одиночество так остро

 Я ощущаю...Утешенье -
 Сама себе - вчера, сегодня...
 Касаний прошлых воскрешенье...
 А вспомню (нет?)твои ладони?

 Глаза увижу ль, что глядели,
 Всегда так ласково и нежно?
 Твой след упрятали метели,
 В песчаных вьюгах, а не снежных.

 Кому февраль, ты, угождаешь?
 Вокруг здесь вакуум лишь вечный!
 Меня легко так не сломаешь!
 Проблемы в сумку и на плечи!..

 Так трудно сильною казаться...
 Песчаный ветер поцелуем
 Подбадривает, рад стараться,
 И, усмехаясь, вдаль иду я...


 Оригинал:
 http://www.stihi.ru/2016/02/09/12727

 З дерев обрізують гілки,
 Бо вже весна у сонці - гостя…
 Чому ж так важко, і ні з ким
 Не розмовляється… Як гостро

 Я відчуваю самоту…
 Сама собі розрада нині…
 Згадаю (ні?) долоню ту,
 Що тихо  гладила по спині?

 Побачу очі, що завжди
 Дивились лагідно та ніжно?
 Пісок мете його сліди,
 І заметіль, нажаль,  не сніжна…

 Чи лютий годить так комусь?
 Та де... Навколо порожнеча…
 Сама собі візьму й всміхнусь,
 Проблеми в торбу і на плечі!

 Без допомоги, і нехай
 Пісчаний вітер поцілунком
 Лиш підбадьорює… В руках
 Себе тримаю й далі суну…
 (9.02.16)