Моим односельчанам
Односельцям
Як до церки іде прочанин,
Щоби віри вогонь не згас…
Земляки мої булат чани,
Так і я йду в село до вас.
Тут навіки мені все рідне –
І стежинки мої, і сад…
Натопталася мати бідна,
І пішла…уже в листопад.
До сусідів загляну любих,
До щемких, дорогих могил,
Хоч я трішечки тут побуду –
Наберусь життєдайних сил.
Поброджу я у нашім полі,
Повоєннє згадаю там…
Поклонюсь до землі я школі
І своїм дорогим вчителям.
І, забувши літа і втому,
Обійду наш куток старий,
Тай поїду з дому – до дому –
У Карпати, у милиий Стрий.
Вересень 1993
Николай Кондратенко
Будто в церковь идет сельчанин,
Чтобы веры костер не угас,
Земляки мои, булатчане,
К вам иду, как в последний раз.
Здесь навеки мне все родное,
И тропинки мои, и сад,
И безмолвие ледяное,
И потери тяжелых утрат.
Загляну я к соседям милым,
Постою у печальных могил,
И хоть долго не буду с ними,
Жизнетворных напьюсь я сил.
Из села побреду я в поле,
И прошедшее вспомню там,
Поклонюсь до земли я школе,
Тем деревьям, что помнят храм.
И, мечтой улетая к другому,
И любя и мосты, и кресты,
Я уеду, из дома к дому -
В Прикарпатье, в свой милый Стрый.
Перевод с украинского на русский язык
Павел Сало
10.02.2016
Свидетельство о публикации №116021011009