Лiтопис звукiв

Я насолоджуюсь нині кожним звуком за межами вікон своєї кімнати. Поза їх координат - зима. Знімаю окуляри і от - нічого не бачу, крім силуетів людей, їх непевної ходи і снігу, який уже, либонь, навіть без хитких кроків перетворюється у звичайнісіньку хімічну сполуку - Н2О (тобто, у те єдине, що засвоїли всі з курсу хімії).
Але, ближче до звуків і дальше від образів.
Так от,  за межами моєї шкляної брами, у світ,  від якого я часом відмежовуюсь - хруст, чи, радше, передсмертний "хрр" снігу, у якому сьогодні хтось очевидно намочить свій піший засіб пересування.
Далі - скрегіт, як асфальту, так і лопати; невже міжвуличного озерця не буде?!
Сьогодні не чути зойків дітей, як зазвичай, тільки зрідка - розмови перехожих.
А ще, постійний "кх-кх", який на диво органічно зливається з "хрр". Така свого роду січнева симфонія, післяріздвяна.
Далі - рикання машини, грюкіт дверей під'їзду, знову мотор, потім - плюскіт Н2О під колесами, сигналізація.
Бескінечні "туп-туп" по цій незимовій сполуці.
Дві секунди тиші.
Раз, два... Рр...
Усе це якось уносить, відмежовує тебе від проблем.
І от ти зачиняєш вікно.
Дослухаючись до світу не можна забувати про чай, інакше гіркота твого хронічного "кх-кх", з вікна, відніме в когось завітні дві секунди своєрідної недоторканності.
Най буде "хрр", най буде зима, най буде тепло нашим душам, а тілу - холодно! Адже у цьому і полягає суть цих трьох місяців.
Щоб душі не змерзли - це  головне.