Сто днів. Чи це не завелика відстань?
Сто років. Чи це не єдина мить?
Тендітна мрія і вночі не спить,
Несе нас до заобрійного міста,
Де не дістане нас отруйне вістря
Людського зла, де місяць мерехтить,
Завжди безхмарна зоряна блакить.
Ми – там. Ті дві метеоритні іскри.
А вдень між нами – неозорі далі.
Дощі холодні і довготривалі
Загородили від тепла весни.
Померла в самоті травнева квітка.
Дарма, що тілом замерзаю влітку –
Зігріюся душею восени.
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020906305
Свидетельство о публикации №116020906305
Рецензии