Немає сенсу плакати, кричати,
Коли бракує в небі тих зірок,
Які ходив щоночі зустрічати
На береги замріяних річок.
Не видно їх. А може, зачекати,
Послухати осикових казок,
Помріяти, подумати, згадати
Як грає срібний місяця ріжок.
І – тиша. Не відповідає небо.
Не знаю, чи шукає каяття,
Та манить поглядом своїм до себе.
… Без напряму – і так до забуття.
Чи в темний кут – мастити очі медом,
Чи нарікати гірко на життя?..
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020906293
Свидетельство о публикации №116020906293
Рецензии