О, як багато хочеться забути
Того, чого забути я не зміг –
Цей ніжний усміх і веселий сміх –
Мені б його не бачити, не чути.
Хай що, а треба якось далі бути,
Вперед іти, не шкодувати ніг.
Безслідно зникнути – великий гріх,
Тим більше, що до світу я прикутий.
То може, краще на чернетці жити,
А в чистовик – прощати і любити,
Добро творити і не знати зла?
Тоді б не відав про велике лихо,
Як по-злодійському навшпиньках тихо
Знов совість мучити мене прийшла.
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020906221
Свидетельство о публикации №116020906221
Рецензии