Зів’ялі квіти в пам’яті цвітуть.
Старезний клен скидає жовте листя.
І крізь туман дощі холодні йдуть,
А їм назустріч – незнайомі лиця.
На цих алеях спогади живуть,
Сюди веде бруківка золотиста.
Так таємниче-тихо, мовби тут
Усе так і було десь років триста.
Глузливо посміхається будяк,
Прогнавши назавжди цілющі роси,
Колючий поправляючи піджак.
Запахло Листопадом безголосим –
Так привітав мене самотній парк.
Не поспішаю. Надто пізно. Осінь…
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020906026
Свидетельство о публикации №116020906026
Рецензии