Воспоминания

Я сидів один, тримаючи в руках,
Вірну подругу – гітару чарівну,
Світло лампи не вмикаючи, впітьмах,
Як би подумки торкаючи струну.
Мої спогади давно минулих днів,
Як латаття* біле річкою пливли,
Запах віяли далеких тих країв,
Де колись з тобою разом ми були.

Сидячи віч на віч,
Ми пили «Божоле».
Думалося ця ніч
Буде завжди, але,
Тане щаслива мить,
В ній тільки я і ти.
Місяць ледь мерехтить,
Піздно і треба йти…

Моя пам'ять раз у раз мене веде,
По Хрещатику, вздовж  сонного Дніпра.
Тьмяно світять світлофори де не де.
Взяла місто у полон нічна пора.
І покриє перламутром сонця схід.
Вранці вулиці, будинки і дахи,
Та мені здається, квапитись не слід.
Хай посплять подовше ранішні птахи.

Сидячи віч на віч,
Ми пили «Божоле».
Думалося ця ніч
Буде завжди, але,
Тане щаслива мить,
В ній тільки я і ти.
Місяць ледь мерехтить,
Піздно і треба йти…

Будуть знову лить дощі, мести сніги,
Літа й Зими пропливатимуть повз нас,
І багато що час змінить навкруги,
Та на жаль вже так не буде, як той раз.
В келих долі з неба янголи нальють,
Рік за роком по краплині, як вино,
Нас чекає довга, чи коротка путь,
Та в кінці життя згадається воно:

Сидячи віч на віч,
Ми пили «Божоле».
Думалося ця ніч
Буде завжди, але,
Тане щаслива мить,
В ній тільки я і ти.
Місяць ледь мерехтить,
Піздно і треба йти…

*латаття - кувшинки (укр.)