Lupus non mordet lupum
У лісі – ніч. Багаття догорає.
Тривожна тиша. Соловей замовк.
Упевнено і гордо підступає
Дрімучих нетрів повелитель – вовк.
Вітається. Нічого не питає,
Сідає на трави зелений шовк.
Мені так сумно в очі заглядає
Під небом недогашених зірок.
Хоч зуби гострі має ця тварина,
Звір може мати більше доброти,
Ніж розумом затьмарена людина.
І притомившись по світах іти,
Я розгадаю самоти причину:
Хижак і я. напевно,ми брати.
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020906002
Свидетельство о публикации №116020906002
Рецензии