Стомився. Іноді таке буває,
Що в’яну, мов рослина без води.
Життя бурхливе нерви всі з’їдає,
Не давши ні хвилини самоти.
Додому їду. Вечір, день згасає.
Беру останній промінь золотий.
Мене в подвір’ї мати зустрічає:
« А я все виглядаю: де ж це ти?» 1
Опівночі не сплять думки голкасті.
Шепоче небо: «Вмієш – прилети»,
А місяць виганяє зорі пасти…
Заснувши повертаюся туди,
Де я – школяр. Іду черешні красти
У повні пахощів п’янкі сади.
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020905957
Свидетельство о публикации №116020905957
Рецензии