Залитий сонцем край нового неба
Нагадує про тебе. Пустота
Навколо править, ніби так і треба.
Дощі. Сніги. Тумани. Самота.
У полум’ї сховатися від себе,
Хай сором забере скляна вода.
Заснути не дає душа-причепа –
Гріхи сповідує. Бо не свята.
Ховаю очі. Голову схиляю
Від незнання простих банальних слів,
Надії в серці іскорку плекаю,
Котру згасити розум не зумів.
І почуття поволі розквітають,
Як проліски незайманих лісів.
***
© Copyright: Дмитрий Левадко, 2016
Свидетельство о публикации №116020905941
Свидетельство о публикации №116020905941
Рецензии