Ой, не знаю, що ж то буде, брати мої кохані…
Ой, чи прийдуть знов вороги та нас порубають?
Ще з Георгії поповичі нами володіли,
Скільки синів твоїх славних, матінко, побили?!
Та ще більше синів твоїх пішли до Сибіру,
Та не по своїй волі, а багнетом в спину.
Йшли, сльозами умивалися. Ненько Україно,
Молися, най поверталися до своєї родини.
Хто ж відверто захищати буде двір та хату,
Чи сусіда з-за кордону приголубить матір?
Та й розбіглися, небораки, по усьому світі,
В пошуках ліпшої долі, щоб дедалі жити.
Ще з Тарасового віку правдоньку шукають…
Та її, мабуть, не буде… . Та й зараз немає.
Дума
© Copyright: Владимир Ружицкий, 2016
Свидетельство о публикации №116020803834
Свидетельство о публикации №116020803834
Рецензии
