Присвячується
Подзігун Раїсі Ігнатівні,-
матері з великої літери…
Проходять дні, минають ночі,
Не покидає тільки біль…
Уже всі виплакала очі,-
Чекає сина звідусіль…
Така вже материнська доля,-
Син - відійшов у небуття;
Була б на те господня воля,
То повернула б до життя!
Про це щодня так молить Бога,
Щоб відігнав весь горя страх…
На кладовище лиш дорога
В молитвах довгих та сльозах…
Все розуміє в мудрі літа,-
Між мертвим та живим є міст,-
За ним – її Володя в квітах
Безслівний з бронзи, в повний зріст…
Чотири вже зими та літа
До хати жде, щоб син зайшов,
Хоч добре знає – з того світу
Ніхто додому не прийшов…
Ще віра та надія плине,
Бо дуже хвора вже сама…
Так мати лиш чекає сина,
Любові меж її нема…
21.09.2005р.
Чекання матерi
© Copyright: Елена Михайловна Егорова, 2016
Свидетельство о публикации №116020502514
Свидетельство о публикации №116020502514
Рецензии