Пригорнув на зорі...
Ти налякано мовчки тремтіла.
Розповіла про сон...
Про дурниці ранкових страхів.
І шепочучи щось, я молився, щоб ти захотіла
кожен день починати з моїх переплутаних слів...
Цілував у щоку...
Теребив неслухняне волосся.
Пробігався гарячими пальцями вниз по спині...
І благав небеса не почути знекровлене "досить"...
І просив у святих не пізнати холоднеє "ні".
Відчуваючи злість на Гіпносові темніі жарти,
я у нього ж благав цих закутих ранкових страждань!
Розумів, що біда...
Що тупіти з кохання не варто...
Але що нам думки?!
Я - нащадок сердечних бажань!
І звичайні слова відбивались малюнком на брилах
абсолютно нових, але вже не пустих пірамід...
Пригорнув на зорі...
Ти налякано мовчки тремтіла,
поглинаючи біль, і коханням рятуючи світ.
Кохання як дурний сон
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116020501890
Свидетельство о публикации №116020501890
Рецензии