Таксi зупиниться на околицi мiста

Таксі зупиниться десь на околиці міста.
Похитнеться тонка межа. Розійдуться мости. Не вистачить слів для змісту.
Впаде бетонна стіна протиріч. Потім, можливо, сльоза. Тієї, що не повернеться.
Залишиться шлейф «J`adore». Та, що була поруч й стала рідна, - відтепер чужа.
Неперервний зв’язок перервався. Та, що була навпроти, – візьме й відвернеться.
Старі фотографії мулятимуть око, потім тертимуть хребет старої валізи,
Паперові пакунки, мотлох, залишки рукописів – піде все до чорта,
Дратуватиме навіть спогад. А колись було щастя. Як в Да Вінчі від Мони Лізи.
І причали не ті, й гавань не та, й ти або за бортом, або вона за бортом. Добре,що не з абортом.
Покидаєте все і пливете по різних маршрутах. Й до різного порту.
Відлетіли махаони подалі із живота, в тонусі й вени, й капіляри, й аорти.
Старі місця, міста, лавки, сквери, паби, парки. Коричневий паркет, білий посуд,
В орнаменті стіни, до блиску вилизана кухня, мила ж бо на колінах,
Бо як же інакше. Всередині – осад, в сусідніх квартирах – осуд.
Кудись треба йти. Може, й бігти. Або ж летіти. Шукати швидко заміну.
Хочеш тікати – тікай, бігти –біжи, летіти –лети. Або ж - купуй вітаміни.
«Дбай про своє здоров’я»(+ ще один домашній обов’язок) Он, як пульсує в скронях.
Імунітет бережи. Бережи себе. Життя ж бо одне. Жити – значить радіти.
Лежиш на ліжку взутий й пригадуєш сам себе, несказані слова й неподаровані квіти.
А потім міркуєш, куди ж подітись. А треба ж вірити, треба надіятись. Лиш не треба любити.
Віддав би усе, щоб забути оте: «Спасибі за розуміння. В нас різні шляхи. Ми квити.»?
Навіщо? Живи собі в кайф. Життя пий до дна.
Свободи ж хотів. Ось же й вона. Й не думай там захворіти.
Ще й досі тверезий. Дивина. Давно ж уже час захмеліти.
Таксі зупиниться десь на околиці міста.