Зимовий степ
Пустеля безкінечна снігова
В холодній тиші, що тремтить довкола,
Байдужа і немовби нежива,
Сліпучо-гола.
Та відчуваю в ній зухвалу міць,
Фатальну, грізну в білому просторі,
Яку зима тримає силоміць
У сні-простої.
Коли ж одпустить – здичавілий рев
Буранами підійме світ до неба.
Метатиметься, як гігантський лев,
Хмільна потреба.
І видихнеться… Вляжуться сніги
Впокорені, замислені і гожі,
Вже не буяни, вже не вороги –
На обрус схожі…
3.02.2016.
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2016
Свидетельство о публикации №116020310576
Свидетельство о публикации №116020310576
Рецензии