Жив на світі малий горобець –
не тужив, але літу кінець.
Осінь зрештою теж промайнула,
а зима все у біле вдягнула.
Так на зміну туманам і грозам
завітали тріскучі морози.
Жевжик наш уже сили не мав –
весь закляк і на землю упав…
Недалеко гуляла корова,
молода, але тітка здорова.
Зупинилась, до вітру бажала,
й воробця кізяком обіклала.
Бідолаха зігрівся, як в хаті,
і потроху почав оживати.
На мороз іще вилізти ліньки,
але радісно вже зацвірінькав.
Як на лихо сусідський котисько,
в ту хвилину знаходився близько.
Горобця він малого узрів,
із лайна його витяг і… з‘їв.
Не всяк ворог, це часто буває,
хто тебе кізяком обкладає.
Та не кожен і друг, хто сповна
витягає тебе із лайна.
31.01.2016
Не цвiрiнькай
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116020104189
Свидетельство о публикации №116020104189
Рецензии