Діток маленьких залишила
І подалася заробляти.
Не раз країна снилась мила,
Не раз хотілося втікати.
Та, всеж, терпіла, бо удома,
Грошей, як слід, не заробити.
Як часто чулася утома...
Шукала шлях, щоб не здуріти.
Як серце болісно стискало,
При згадці любої родини.
Не раз з очей сльоза зтікала,
Як відчувала себе винна.
Що не дочці своїй готує,
Що не пере сорочки сину...
Стареньку з ложки, тут, годує
І їй, щоднини, миє спину.
Що так безглуздо час минає -
Без неї підростають діти...
Що зілля в грядках не зриває
І не садить в садочку квіти.
Та, мабуть, дійсно єї доля -
Страждать роками на чужині...
І кожну мить, отут, в неволі,
В думках, вклонятись Україні!
Це, мабуть, доля...
© Copyright: Раиса Андрейчук, 2016
Свидетельство о публикации №116020111118
Свидетельство о публикации №116020111118
Рецензии
Це просто бомба, а не вірш. Велике Вам сердечне дякую!
Елизавета Бащева 02.02.2016 01:04 • Заявить о нарушении
Елизавета Бащева 02.02.2016 01:04 • Заявить о нарушении
Вдячна Вам, що не пожаліли хороших слів. Відчулася Ваша сердечність. Вдачі і успіхів! З теплом
Раиса Андрейчук 02.02.2016 01:15 Заявить о нарушении
Раиса Андрейчук 02.02.2016 01:15 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.