on off

Кажуть, звичка формується 21 день.
Буває, треба цілих 20 років -
щоб навчитись любити і мінус, і плюс.
Ніч, і день. 10 хвилин перерви, 45 уроку.
Моїх (-6) я перетворила в великий плюс.
Це так круто – не бачити всього ****ства.
Коли треба – одягаєш окуляри, лінзи, і все окей.
А без них ніфіга не бачиш й бережеш себе від пияцтва.

Власний світ. Власний рай. Свій мікрокосмос. Загратовані вікна, двері, вхід за паролем.
Не боїшся ніколи згубити ключа, коли повертаєш з чергових гастролей.
І в порядку і дихання, і тургор, й навіть осмос.

Коли все круто, задумуюсь про корекцію. Але курс валюти міркує інше.
Потім думаю, а навіщо - я не пишу лекцій – від безглуздих слів тільки гірше.
Краще б вигадали нові ін’єкції для захисту від інфекцій.
Ну а я. Що ж я. Я не шукаю нових суб’єктів протекцій для своїх життєвих колецій.

В років 12 наївно думала, що разом з іншими ми зможем змінити цей клятий світ.
А потім помітила, що «інші» , «прекрасні» люди роблять часом таке
Що очі мої, й без того великі, починають випадати, вилітати з орбіт.
І я розумію, навіщо тим німцям шнапс, ірландцям – віскі, японцям – саке.

Ось чому, усвідомивши, що ніфіга на планеті не зміниш. Починаю міняти.
Тільки на світ, а себе. Не звертаю уваги, коли якесь там цабе переїде людину.
Може, він просто збився з маршруту. Будеш дзявкати – переїдуть тебе.
І про спокій душевний, відпустку й відпочинок в Карпатах можеш забути.

І коли десь в душі починають шкребти коти, серед ночі прокидається клята совість-
Намагаюсь заснути, чи спокій у сні знайти. Але сни неспокійні мені дістались.
Відключаю на «off» почуття, умикаю шосте чуття. Економлю ретельно моральні запаси.
Як на складах залежані боєприпаси. Головне, щоб не накипіло. І вони таки не зірвались.