Чергове перемир я

Навислі хмари оточили степ,
мосяжний овид з холоду отерп.
І око пильне, доки лиш сяга,
затишшя нетривке оберіга.

Підступна сутінь облягла окіл,         
ворожі рухи вихопив приціл –
відведене підтягує орда...
Мовчить країна. Не відповіда.

Підписане у Мінську напоказ
кремлівським ляльководам не указ.
Служити закликаючи Добру,
вони весь час ведуть подвійну гру.

І ворог виступає з темноти,
з упертої людської глухоти.
З надуманої байки про фашизм
росте, як той бур'ян, сепаратизм.

Долає гривня свій антирекорд,
нова назріла хвиля непокор.
Яких іще революційних змін
нам треба, щоб піднятися з колін?! 

Ні ситий Захід, ні "братерський" Схід
не стануть панацеєю від бід.
Країну, де соборності нема,
вистежують ҐУЛАҐ і Колима.

Фальшива справа. Вирок. Конвоїр.
І замкнений в собі в'язничний двір,
де в сірих казематах лихоліть
боліла Україна і болить.

"Червоно-чорні" й "жовто-голубі",
"сердешні", "біло-сині" і рябі...
Яких нам треба ще знамен і лав,
аби в державі мир запанував?