Ти своe кохання чекаeш...

Ти своє кохання чекаєш,
Та ночами темними не спиш,
Зустрічі у спогадах гортаєш,
Та  біля вікна    тепер  мовчиш.

Дивишся в темряві на калину,
Що росте роками близько нас,
Майже поруч, там поблизу млину,
Ягідки   дарує  водночас…

Тут  на лавці з парубком сиділи,
Весело було тоді нам двом,
Якось в хату звістки  прилетіли,
Стало сумно на серцях  обом…

Гарне фото на столі у рамці,
З нього посміхається боєць,
Він в АТО,  був двічі обстріл вранці,
Коли ж надійде війні кінець?

Дивишся   "Новини", з тяжким сумом,
Та чекаєш здалеку дзвінка,
Як доймають  твою душу думи,
Доля непроста, вона важка…

Все чекаєш милого додому,
Має повернутись на весні,
Та  тоді зійде, як кривда тема
І  промовиш:" Хороше мені!"

В січні   скаженіє   хуртовина,
Схаменеться в  лютому вона,
Вірю, заспокоїться  дівчина,
Миттю,  лише  з'явиться весна…


Важкі часи минає Україна,
Часи  борні розтануть, наче сніг,
  В майбуття крокує  Батьківщина,
Однією з вибраних доріг.


Радісні Полісся, та Поділля,
Прилетять додому солов'ї,
Буде у Судилкові  весілля,
Усе село запросять молоді…



Автор  Геннадій  Сівак.
26  січня  2016 року.