Она его на праздники ждала... Из Елены Каминской7

Поэтический перевод.

 Она его на праздники ждала,
 И снег холодным был совсем немного...
 Не для него! Где льются реки зла,
 Там сбиты у солдат и мёрзнут ноги...
 И трудно там, не зная "почему",
 Держаться до последнего патрона...
 Народу сбросив бедствия суму,
 Верхи в кругах-законах не потонут...

 А лучшие все впроголодь живут...
 Живой! И это счастье без сомнений!
 Хоть пару дней! И снова в долгий путь,
 Искать виновных и невинных тени...
 Тех светлых дней так мало для двоих!
 Щеки коснулась ласково колючей,
 Обветренной...Сорвался плач...и стих!
 Не смыть печаль и боль слезой горючей.

 И ванна, стол накрытый и постель -
 Желанны, но тоскою грудь распята...
 От чувств забытых воин побледнел:
 Любимую смакует словно мяту...
 Душа покой  мгновение хранит
 И словно в небеса стремится тело...
 То сердце замирает, то стучит...
 А почему? Молчит...Мужское дело!
 
 Оригинал:
http://www.stihi.ru/2016/01/27/10529

 Вона його чекала на свята...
 І сніг не був холодним аж нітрохи…
 Та тільки не йому, бо злидні там,
 Бо мерзнуть всім солдатам збиті ноги…
 Бо важко там, не знаючи  «чому?»
 Триматись до останнього патрона…
 Верхівка збудувала білий мур,
 У човниках-законах не потоне…

 А кращі з кращих в голоді живуть…
 Живі! І це вже  щастя для родини!!!
 Хоч кілька днів!!! Та потім їм у путь,
 Шукати тіні смертників і винних…
 Тепер же кілька світлих днів для двох!
 Щоки торкнулась лагідно – колюча?
 Обвітряна, шорстка… Хоч діалог
 Тривав без слів, а довго та жагуче…

 І ванна, й тепла постіль та обід –
 Таке жадане зможе почекати!
 Від пахощів забутих воїн зблід:
 Кохану п’є потрохи, ніби м’яту…
 Душа знаходить спокій хоч на мить,
 А тіло – дивний сон, що мить ця – вічна!
 Та серце то тріпоче, то  болить,
 Чому? Мовчання… Справи чоловічі!
 (16.01.16)