Золото мого волосся
Осінь розвіває.
Жовте листя вітер носить,
Пошепки питає:
Чом сумуєш ти, березо,
Чому сльози лиєш?
Прикладає гостре лезо
До моєї шиї.
– Обійми мене, коханий, –
Ніжно лепетала.
Він сміявся та буянив.
Я додолу впала.
Прокидаюсь серед ночі.
Біля мене пустка.
Всі слова мої пророчі.
Лиш не чорна хустка!..
Буду на землі лежати
Та молитись Богу.
Потім – мовчки проводжати
В далеку дорогу.
(31.10.2015 р.)
Золото мого волосся
© Copyright: Людмила Дронь, 2016
Свидетельство о публикации №116012805747
Свидетельство о публикации №116012805747
Рецензии