Л. Костенко. Климена

Орёл когтями впивался в вену,
клевал печёнку… Про то не смею.
Как ты жила тогда, Климена,
жена и верная подруга Прометея?

Пустыня, чаща ли, - везде -
жить как-то можно. Жить одной корою;
Но подходила ты к скале,
и видела... как он там… истекает кровью!

И как та кровь по камню на глазах
сочится вниз, и капает по склону…
Глотала слёзы, и брела назад
баюкать своего Девкалиона.

Молчать, рыдать, жить как во тьме,         
и ждать что в спину хохотом в народе:
Смотри, вон та, чей муж там на скале!
Преступник, говорят. Украл чего-то вроде.



*КЛИМЕНА - в греческой мифологии по одной из версий -  жена Прометея, мать благочестивого Девкалиона





оригинал:

Орел впивався кігтями в рамено,
клював печінку… Але не про те я.
А як тобі жилось тоді, Климено,
нещасна, вірна жінка Прометея?

Ой, можна жити в пущі і в пустелі
і можна харчуватися корою.
Але коли підходила до скелі
і бачила... як він... спливає кров‘ю!

І як та кров по каменю рудому
стікає вниз і капає, червона…
Ковтала сльози і брела додому
чучикати свого Девкаліона.

Тужити, ждати, жити як в пустелі.
Чекать, що хтось у спину засміється:
- Це та, що в неї чоловік на скелі!
Він, кажуть, злодій. Щось украв здається.