Так далеко пішла ти від мене,
Вічний шлях без кінця й вороття,
Без повітря і сонця - без тебе,
Не забарвлене цвітом буття.
Та коли ж перестану чекати?-
Все здається, що стежкою йдеш,
Ось заходиш усміхнена в хату
І вечерю на стіл подаєш.
Наче долі, тобі сповідаюсь,-
В моїй пам\яті ти ще жива,
Уявляю твій лик, тихо каюсь,
Біль сльозами гіркими сплива.
Рідна матінко, ти моя нене,
Якщо винна, за біль весь прости!
Образ твій, найдорожчий для мене
По життю буду завжди нести.
Матусi
© Copyright: Татьяна Ахинько, 2016
Свидетельство о публикации №116012506314
Свидетельство о публикации №116012506314
Рецензии