В мене закохавсь незнаний сум.
Прийшов... Заполонив і душу й очі.
А серця радість відігнав. Лиш важкість дум
Мені залишив - непізнаних жіночих.
Сум огортає, горнеться до рук,
Як огорта туман ранкову землю.
Скільки згубилося надій і скільки мук
Приніс ти сум... Покинь мене, дай волю!
Ти не торкайся вуст, ясних очей,
Не полони мене, дай і радість і мрію.
Не тисни сльозами безсонних ночей.
Згубись, й поверни мої щастя й надію.
Сум огорта
© Copyright: Тамара Горбаченко, 2016
Свидетельство о публикации №116012406264
Свидетельство о публикации №116012406264
Рецензии