Похмуро, сіро, холодно надворі,
тріщить мороз і хуга завиває…
А на душі – не краще, ніж в коморі.
Нажаль таке частенько вже буває.
Сховалось сонце ясне у імлі,
Аляуди накрила ковдра сіра.
О, Господи, за все прости мені,
за те, що я не маю в серці Віри…
Надії теж не маю і Любов
кудись собі тихенько побрела.
Все холодніша в жилах моїх кров.
Перед очима – стежка до села…
Я бачу цвинтар, мамину могилу,
хрестів шеренги, ніби вартові.
І відчуваю, що все важче тіло
та дзвін луна в нещасній голові.
Лунає він останні двадцять років
і вдень, і ніччю, в радості і горі.
Життя багато задало уроків
та крапки ще не ставило в цім спорі…
Пливу Рікою вічного буття,
свій пункт призначення я точно знаю.
Назад уже немає вороття.
Холодна Вічність вже мене чекає…
24.01.2016
Позимовiшало
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116012402718
Свидетельство о публикации №116012402718
Рецензии
