Не тужи ти витром осинньои ночи

Не тужи ти вітром осінньої ночі,
Не печалься смутком листопада днів,
За один цілунок в твої ясні очі
Я віддам, кохана, життя свого спів.

Хай весна надворі, хай сади палають
Полум’ям незримим, хай ллють аромат,
Ох, як жаль, що люди, не усі те знають,
Що втрачені роки не вернуть назад.

Не вернуть ніколи. А весна надворі
Кожен рік невтомно у цвітах горить,
Прийдуть інші люди, зійдуть інші зорі,
Та ніхто не буде так, як ми, любить.

Їм до нас байдуже. Ми підем навіки.
Може, тому й серце невільно болить,
Що проплили роки, мов у повінь ріки,
А тепер питаю, що маю робить?

Що мені робити, де шукати раду?
Верби мої п’яні, гості солов’ї,
Звідкіля ви взяли, що Радянську владу
Я любив, мов перше цвітіння землі?

Я її у пісні не вславив ніколи,
Навпаки, я часто її дорікав,
Адже через неї в саду матіоли
Відцвіли безплідно у смутку заграв.

Не давав я клятви їй вірно служити,
Бо всьому, що сталось, нема вороття,
Та за гуркіт в полі, за волошки в житті
Задушу навіки свої почуття.

1958 р.