Я родився і виріс в селі,
Може, в нім і прожив би ввесь вік,
Та ходити в колгоспнім ярмі
Я не зміг, і до міста утік.
І тепер я у місті живу,
Тут робота, квартира, сім’я.
Розучивсь я косити траву,
Коли сіють і жнуть, забув я.
Я з селом розлучивсь назавжди,
Спомню – серце наповнює біль,
Бо мене весь час кличе туди
Днів дитячих загублена тінь.
Стоїть пусткою хата батьків,
В ній колись вирувало життя,
Пролунав там найперший мій спів,
Недоспівана пісня моя.
Недоспівана пісня моя,
Мов підстрелене птаха крило…
Та в думках усе тішуся я,
Що колись повернуся в село.
Я ж родився і виріс в селі,
Може, в нім і прожив би весь вік,
Та ходити в колгоспнім ярмі
Я не зміг – і до міста утік.
1975 р.
Не доспивана писня моя
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116012302482
Свидетельство о публикации №116012302482
Рецензии