Присядьмо, бабоньки, тут під вербою,
Помолимось, хай Бог гріхи простить…
Наше життя спаплюжене війною,
Та що тепер про втрачене судить!
Ми не зазнали першого кохання
І поцілунків юнаків палких,
Пройшло життя в надії і чеканні
Того, хто нам у снах тривожних снивсь.
Нам не кричали на весіллях «Гірко!»,
Бо в нас весіль в житті так й не було,
Про нас за очі кажуть: «Баба-дівка
Попленталась за хлібом у село».
Нас не бентежив голос немовляти,
Їх устоньки не пестили нам грудь,
І від дітей солодке слово «мати»
Нам не судилось у житті почуть.
Наші літа уплили за водою,
Згоріло все невидимим вогнем…
Наповним наші чарочки гіркою,
Сужденних, що десь впали, пом’янем.
1992 р.
Баба-дивка
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116012302450
Свидетельство о публикации №116012302450
Рецензии