Рибалка

Його я взнав по пиці,
Сидів він за столом
В президії, в столиці,
Ще й поруч з Кравчуком.

Наїв, паскуда, харю,
А був такий худий…
Отож, я пам’ятаю,
Був випадок такий:

Мій батько й дід – рибалки,
А я звусь «браконьєр»,
Бо так усіх рибалок
Прозвали в СССР.

Ми море по закону
Вважали – нічиє,
Ловили рибу в ньому
Усі, в кого чим є.

Та як би нас не звали,
Хоч би навіть горшком,
А ми таки рибалим,
Вночі хто, а хто й дньом.

А трапилось це влітку,
Я взяв снасті свої,
Поставив в морі сітку,
А сам приліг в траві.

Чекаю до світанку,
(Такі ми рибаки).
Усівся на байдарку,
Пішов трясти сітки.

Потряс, приплив на берег,
Витягую баркас,
А тут міліціонери
І цей чека на нас.

Баркас забрали, снасті
І все, що там було.
Мене цей, що при власті,
Здав в КПЗ, мурло.

Наступний день це бидло
Мене зове в райком:
Як хоч на волі жити,
Діли зі мною влов.

Не сам я буду їсти,
Начальству мушу дать,
За дарма хто в цім кріслі
Мене буде тримать?

Отож, він ту умову
Зі мною заключив,
Щоб з кожного улову
Йому я дань платив.

А де ж я мав діватись?
Відмовлюсь – штраф, тюрма.
То й мусив примирятись,
Бо виходу кат-ма.

Ось так, за мою рибу
Потрапив він туди,
Тепер сидить, мов глиба,
Попробуй, підійди.

Був вчора комуністом,
А нині – демократ.
Куди він буде лізти,
Попробуй відгадать.

Та ким там він не стане,
З його мало надій!
Скажу вам наостаннє:
Злодій – завжди злодій.

1992 р.