Свинячий син

В Москві, на сесії у Думі,
Манкурт з українським ім’ям
Спаплюжить прапор наш додумавсь,
Роздер, топтав… Свиня, свиня!

Звідкіль в тобі ця злість звіряча?
Де зріс ти, виродок такий?
Невже нічого так й не значить
Народ твій, рідний і близький?

Чи ти хоч знаєш родословну,
Хто батько твій, твої діди?
Чи, може, й вони безвідмовно
Лизали вік чужі зади?

Без роду й племені, без мови,
Злобі не знаючи межі,
Поїв помиїв, певно, вволю
Ти дармових в чужім сажі.

Тепер настав час відробити,
Зіграти вірного пса роль.
Гляди, й наблизить до корита,
Помітивши тебе, король.

Чим провинилась Україна?
Тим, що не хоче йти в ярмі
І гнуть перед Москвою спину,
Як ти, безбатченку її?

Тобі плювать на Україну,
Та й на російський теж народ.
На кого буде хто гнуть спину,
Тобі, я певен, один чорт.

Такі, як ти, бездомні свині
Мали одну мету і суть:
Хто б не тягнув ярмо на шиї,
Погоничем прагнули буть.

Не дарма вас Тарас примітив,
Були ви скрізь в усі часи.
Чи турок, цар, ЦеКа, чи Гітлер –
Ти й рідну матір продаси.

Та пам’ятайте! Без Вкраїни,
Які б ви вірні не були,
Як би чужинцям не служили,
Для вас в них прозвисько – ХОХЛИ.

До вас звертаюсь, росіяни.
Кажуть, слов’яни всі брати.
Не довіряйте окаянним,
Що здатні на таке піти.

Не вірте в щирість цих манкуртів,
В них совісті – ні на п’ятак,
Лиш відженіть їх від корита,
Вони захрюкають не так.

1995 р.