Схололи почуття

Схололи почуття,
І пусто у душі.
Чому, не знаю я,
Не пишуться вірші.

Забула мене муза,
Десь зрадила мені,
Немає вже Союза,
Про що писать пісні?

Ще вчора всі кричали,
Сьогодні всі мовчать.
При владі яничари,
Колона номер п’ять.

Пошились в демократи
Партійнії вори.
Про що тепер писати,
Попробуй розбери.

Не встиг хто вкрасти – краде,
Накрав хто, той кричить
І ходить, дурням радить,
Було, мов, краще жить.

Було, звичайно, краще,
Та тільки не усім.
Ось ті найдужче крекчуть,
Що увірвалось їм.

Оце б тільки й писати
Про цей безлад пісні,
Так муза, сто раз клята,
З кимсь зрадила мені.

Не хоче навіщати,
Десь, певно, п’яна спить,
Не завіта до хати
Порадить, що робить.

А муза на це в гніві
Як рявкнула мені:
Кому тепер потрібні
Твої дурні пісні?

Прожив без твоїх віршів
Український народ,
І проживе не гірше
Ще років із п’ятсот.

А ти сидиш та пишеш
Для чогось день у день.
А хто тобі запише
За це хоч трудодень?

Пішов би торгувати
Чи партію створив,
Пошився б в демократи
І якось вік дожив.

Ні грошей а ні слави,
За друк гони долар.
А хто годив державі,
Той мав ще й гонорар.

Якби ще за Союзу
Пісні до друку здав,
То славу, як у Стуса,
Оце б, принаймні, мав.

А то писав, ховався
Та у кулак шептав…
Ну, сам то врятувався –
Пісень не врятував.

Ото ж, друже, на музу
Даремно не гріши,
Тепер усім байдуже –
Пиши чи не пиши.

1995 р., Приморськ