Сядь кохана поруч,
Щось мені не спиться.
Я тобі і досі
Ще не розказав,
Як у полі жито
Вночі колоситься,
Як у лісі вітер
З безсилля ридав.
І сказав я вітру:
Не треба, благаю.
Хоч моїм бажанням
Хто б повірить міг?
Як у саду вишні,
Цвітом догорають,
Сиплять пелюстками,
Мов лютневий сніг.
Відцвіли, погасли…
Не думай, що плачу.
Навіщо ті сльози,
Чого там ще жаль?
На круту, шалену
Днів юначих вдачу,
Роки насувають
Сідини вуаль.
Пронеслись безцільно,
Розгубив в дорозі…
То на що ж жаліти,
Плакать-голосить?
Нехай плачуть верби
У вечірніх росах,
На заході сонце
Кров’яне горить.
1958 р.
Сядь кохана поруч
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116012202949
Свидетельство о публикации №116012202949
Рецензии