Скину модни туфли, панчохи и босий

Скину модні туфлі, панчохи і босий,
Ось так, як в дитинстві далекім було,
За пояс мантачку, в руки візьму косу…
На чортову маму мені те перо?

Нащо мені мрамор, на що мені слава?
Мій батько з косою пройшов все життя.
І пахощі ніжні, що ллє їх отава,
Відновлять в серці прив’ялі чуття.

Ах квіти чудові, ах ніжні покоси!
За вас я найкращих ніде не знайду!
Візьму в оберемок, струшу із них роси,
І в стан польовий навпростець побреду.

Стомивсь я до болю з оцими піснями.
Про сум та кохання немає більш слів.
Цими б польовими, цими б васильками
Вгощати молочних колгоспних корів.

Будь ласка, корово, вгощайсь на здоров’я,
Про тебе, жив буду, я пісню складу!
І очі до мене сміються коров’ї,
Неначе жоржини в твоєму саду.

Я знаю, корово, у вас своя мова,
Від щирого серця дарю цей букет,
Якщо запитають у тебе корови,
Скажи, подарив невідомий поет.

Скажи, що любив він і квіти, і трави,
Вдихав їх вологу, нектар лугів пив,
Без лаврів сліпучих, без сяєва слави
Життя не одне він на світі прожив.

Скажи, що родивсь він на світ не без хисту,
І мріяв у співі свій край розпіснить,
Та бачиш, судилось, життя це тернисте
З худобою поруч на світі прожить.

Прощай же, корово, пасись, на здоров’я,
А я без мети навпростець побреду…
Ах, очі у тебе зовсім не коров’ї,
Напевно, в людей я таких не знайду.

1956 р.