Сповидь партапаратчика

Душа моя і совість чиста,
Я чесно партії служив,
Велике звання комуніста
Я з гордістю в душі носив.

Рішення партії я радо
Виконував, як тільки міг,
Хабар візьму, чи де що вкраду –
Ділив я чесно про меж всіх.

Віддать життя за Батьківщину
Я сіру масу призивав,
Хоч сам у скрутную хвилину
Робить цього не поспішав,

У комунізм ішов я прямо,
Підлеглих за собою вів,
Мені дала держава право,
І я робив все, що хотів.

Немов вареник, плавав в маслі,
Тонув в заморських коньяках,
А тих нікчем, хто мені заздрив,
Я залишив у дураках.

Жінки найкращі – ні єдина
З моїх не вислизнула рук,
Квартири, дефіцит, машини,
Посади… Що мав чоловік –

Усе було у моїй владі,
Я був суддя їм, цар і Бог,
Ставати в мене на заваді
Ніхто насмілитись не міг.

А якщо хто коли й траплявся,
То я не няньчився з таким.
Я без жалю з ним розправлявся,
Як з ворогом самим страшним.

Життя текло. немов по маслі,
Здавалось, вік так будем жить…
Та відщепенців підла маса
Нас розігнала, як дать пить.

Де партія, що нас зростила?
Ще сподіватися на що?
Де ділась єдність її й сила?
Вона – ніхто, і я – ніщо.

А партквиток? О, Боже милий!
Як трьохкопієчний блокнот.
Його недоторкану силу
Спаплюжив безпартійний зброд.

Ті, хто натхненно закликали
Й вели народ у комунізм,
Людей довірливих обкрали
Й будують вже капіталізм.

Змінив, немов гадюка шкіру,
Увесь партійний авангард,
У комунізм нема більш віри,
Скінчивсь навіки наш парад.

Кінець радянській аксіомі,
Брехливий розмотавсь клубок…
Візьму повішусь на райкомі,
Жбурнувши в нужник партквиток.