Лина Костенко Печальная колумбиана

Что разум мой, где скепсиса неверие?
Не притворяйся, в грусти ведь живешь.
Любовь открыть труднее, чем Америку.
Во-первых, до неё ты доплывешь?
А доплывешь - то целый иль подробленный?
Спустошенный, умноженный иль спрощенный?
С какими багажами, иль с богатыми?
С какими миражами, суррогатами?

Ну, вот доплыл. Уверен, что узнаешь?
Узнал. Ты кинешься в прибой скорей?
Ну, поборол. Ну, выстрадал. Познаешь.
И всё-таки - поверишь ли ты ей?
Не налетят ли тут конквистадоры,
Копытом в душу, словно взвилась плеть.
И фермеры посадят помидоры
На найденной в страданиях земле.

Как долго не было её в бинокле...
О,море дней, горчит твоя вода!
Натягивать канаты, щурить око
Средь чёрных бурь наскучило, беда!
Уж ничего себе ты не прощаешь.
И не идёшь вслепую, наугад.
Земля, земля!... Ты взгляды избегаешь.
В глазах лишь дьявольских метаний ад.

Перемешалось всё. Одна диффузия.
Земля! Уж поздно побороть недуг:
Когда тонули прошлого иллюзии
Ты не кидал уже спасенья круг.

Пусть дальний берег в солнце медом плавится.
Земля,Земля!... Всё в прошлое ушло.
Иному мореходу улыбается
Судьба и стелет мягкое крыло.
Пусть он плывет и встрече рад безмежно.
Потом же проклинает свой порыв.
За Добрым Мысом Доброй той Надежды
Уж не один тот подвиг повторил.


  Сумна колумбіана

Що, розуме, скептичний мій химернику?
Не прикидайся, ти сумуєш теж.
Любов відкрити важче, ніж Америку.
По-перше, чи до неї допливеш?
А допливеш - то цілий чи потрощений?
Спустошений, ускладнений чи спрощений?
З якими вантажами, чи з багатими?
З якими міражами й сурогатами?

Ну,ось доплив. Ти певен, що впізнаєш?
Ну,ось впізнав. Ти кинешся в прибій?
Ну,виборов. Ну, вистраждав. Ну, маєш.
І все-таки - чи ти повіриш їй?
Не налетять якісь конквістадори,
копитом в душу і в обличчя - "плі".
І фермери посадять помідори
на шуканій ошуканій землі.

Як довго не було її в біноклі...
О, море днів, гірка твоя вода!
Просмолені канати із коноплі
вже натягати в бурю набрида.
Уже не йдеш наосліп, навмання.
Земля, земля!... Ти вже її не бачиш,
Тобі в очах диявольске ткання.

Все вже змішалось. Все уже дифузія.
Земля, земля!... Тепер уже невчас,
Коли тонула ще одна ілюзія,
ти вже й не кидав рятувальній пас.

Хай дальній берег в сонці медом плавиться.
Земля, земля!... Усе уже було.
Хай іншому якомусь мореплавцеві
фазан розстелить пальмлве крило.
І хай пливе, і хай собі радіє,
а потім проклинає свій порив.
За Добрим Мисом Доброї Надії
вже не один той подвиг повторив.