С. Есенин... Письмо к матери на укр. яз
Я живий. Привіт тобі, привіт!
Зачекалася мене низенька
Хатка, де з"явився я на світ.
Кажуть, затаїла ти тривогу,
І в душі укоренився сум,
Що ти часто ходиш на дорогу,
В старомодний вдягнена шушун.
Огортає сум-печаль зненацька,
Бачиш ти у мареві, у сні:
Хтось мені у сутичці кабацькій
Устромив у серце фінський ніж.
Заспокойся! Думай-но про краще,
І не вір, ріднесенька, пліткам.
Не такий я п"яниця пропащий,
Щоб без тебе помирати там.
Я і нині все такий же ніжний,
Мрію і живу лише одним,
Щоб скоріше від печалей різних
Повернутися у рідний дім.
Зустрічай, коли розпустить віти
По весняному наш білий сад.
Тільки не старайся розбудити
На зорі, як десять літ назад.
Не буди того, що я відмріяв,
Не буди того, що не збулось.
Ранні втрати, втому і зневіру
У житті пізнати довелось.
І молитися не вчи — не треба!
До старого вороття нема.
Ти одна мені – дарунок з неба,
А без тебе — поглина пітьма.
Забувай скоріше про тривогу,
Хай тебе залишать страх і сум.
Не ходи так часто на дорогу,
В старомодний вдягнена шушун.
текст оригинала:
Ты жива еще, моя старушка?
Жив и я. Привет тебе, привет!
Пусть струится над твоей избушкой
Тот вечерний несказанный свет.
Пишут мне, что ты, тая тревогу,
Загрустила шибко обо мне,
Что ты часто ходишь на дорогу
В старомодном ветхом шушуне.
И тебе в вечернем синем мраке
Часто видится одно и то ж:
Будто кто-то мне в кабацкой драке
Саданул под сердце финский нож.
Ничего, родная! Успокойся.
Это только тягостная бредь.
Не такой уж горький я пропойца,
Чтоб, тебя не видя, умереть.
Я по-прежнему такой же нежный
И мечтаю только лишь о том,
Чтоб скорее от тоски мятежной
Воротиться в низенький наш дом.
Я вернусь, когда раскинет ветви
По-весеннему наш белый сад.
Только ты меня уж на рассвете
Не буди, как восемь лет назад.
Не буди того, что отмечталось,
Не волнуй того, что не сбылось,—
Слишком раннюю утрату и усталость
Испытать мне в жизни привелось.
И молиться не учи меня. Не надо!
К старому возврата больше нет.
Ты одна мне помощь и отрада,
Ты одна мне несказанный свет.
Так забудь же про свою тревогу,
Не грусти так шибко обо мне.
Не ходи так часто на дорогу
В старомодном ветхом шушуне.
Свидетельство о публикации №116012105461
І вітром вогневим дишав.
Він сином був свому народу
І матір в сердцеві кохав.
Він каменем лежить для того,
Хто в час його тоді сгубив...
Dziękuje, Таня. Все чудово!
Читав цій вирш, як воду пив.
Олег Таран 22.01.2016 00:42 Заявить о нарушении
Я ещё перевела сегодня (или вчера, время-то позднее) "Ты меня не любишь, не жалеешь"
Татьяна Каминская 22.01.2016 01:36 Заявить о нарушении