С. Есенин... Письмо к матери на укр. яз

Ти жива іще, моя старенька?
Я живий. Привіт тобі, привіт!
Зачекалася мене низенька
Хатка, де з"явився я на світ.

Кажуть, затаїла ти тривогу,
І в душі укоренився сум,
Що ти часто ходиш на дорогу,
В старомодний вдягнена шушун.

Огортає сум-печаль зненацька,
Бачиш ти у мареві, у сні:
Хтось мені у сутичці кабацькій
Устромив у серце фінський ніж.

Заспокойся! Думай-но про краще,
І не вір, ріднесенька, пліткам.
Не такий я п"яниця пропащий,
Щоб без тебе помирати там.

Я і нині все такий же ніжний,
Мрію і живу лише одним,
Щоб скоріше від печалей різних
Повернутися у рідний дім.

Зустрічай, коли розпустить віти
По весняному наш білий сад.
Тільки не старайся розбудити
На зорі, як десять літ назад.

Не буди того, що я відмріяв,
Не буди того, що не збулось.
Ранні втрати, втому і зневіру
У житті пізнати довелось.

І молитися не вчи — не треба!
До старого вороття нема.
Ти одна мені – дарунок з неба,
А  без тебе — поглина пітьма.

Забувай скоріше про тривогу,
Хай тебе залишать страх і сум.
Не ходи так часто на дорогу,
В старомодний вдягнена шушун.


текст оригинала:

Ты жива еще, моя старушка?
Жив и я. Привет тебе, привет!
Пусть струится над твоей избушкой
Тот вечерний несказанный свет.

Пишут мне, что ты, тая тревогу,
Загрустила шибко обо мне,
Что ты часто ходишь на дорогу
В старомодном ветхом шушуне.

И тебе в вечернем синем мраке
Часто видится одно и то ж:
Будто кто-то мне в кабацкой драке
Саданул под сердце финский нож.

Ничего, родная! Успокойся.
Это только тягостная бредь.
Не такой уж горький я пропойца,
Чтоб, тебя не видя, умереть.

Я по-прежнему такой же нежный
И мечтаю только лишь о том,
Чтоб скорее от тоски мятежной
Воротиться в низенький наш дом.

Я вернусь, когда раскинет ветви
По-весеннему наш белый сад.
Только ты меня уж на рассвете
Не буди, как восемь лет назад.

Не буди того, что отмечталось,
Не волнуй того, что не сбылось,—
Слишком раннюю утрату и усталость
Испытать мне в жизни привелось.

И молиться не учи меня. Не надо!
К старому возврата больше нет.
Ты одна мне помощь и отрада,
Ты одна мне несказанный свет.

Так забудь же про свою тревогу,
Не грусти так шибко обо мне.
Не ходи так часто на дорогу
В старомодном ветхом шушуне.