Л. Костенко. На березi Прип ятi

У берега Припяти спит сатана,
проклятый, прикинулся вербой сухою.
У берега Припяти - берега - на -
реке, что когда то была голубою.

Чадит ему атом от чёрных свечей,
Лежат ему сёла в беде и разрухе.
Он впился в песок когтями корней.
Свистит ему ветер в дупластое ухо.

По хатам вокруг понаписывал мат.
Иконы покрал. Обронил респиратор.
Теперь захотелось ему подремать.
Его это царство. Тут он император.

Тот чёрный реактор – и пекло и трон…
Он спит на песке, колени придвинув.
И снится ему в ореоле ворон -
Чтоб вся Украина, чтоб вся Украина…







оригинал:

На березі Прип’яті спить сатана,
прикинувся, клятий, сухою вербою.
На березі Прип’яті – березі – на –
ріки, що колись була голубою.

Стоїть йому атомна чорна свіча.
Лежать йому села в біді і розрусі.
Уп’явся в пісок пазурами корча,
свистить йому вітер в дупластому вусі.

Він скрізь по хатах понаписував мат.
Ікони покрав. Загубив респіратор.
Тепер захотілось йому подрімать.
Оце його царство. Він тут імператор.

Той чорний реактор – і пекло, і трон.
Він спить  на піску, підібгавши коліна.
І сниться йому в ореолі ворон
вже вся Україна, вже вся Україна...