Я бачив, як прощаються солдати

Я бачив, як прощаються солдати,
Коли їх проводжають на війну,
Як плаче, плаче, плаче стара мати,
Бо син з війни вже може не вернуть.

А поруч тут кохана чи дружина,
В очах такий пекельний біль і сум,
Попереду – в сльозах вся Україна,
Де ворог над народом чинить глум.

Ой сину, – мовить мати, – рідний сину,
Тяжкий для тебе випав в житті путь.
Якщо, може, потрапиш на чужину,
Ти, сину, України не забудь.

На світі, кажуть, є там різні дива,
То, може, є де й краща сторона,
Та пам’ятай же, сину, Батьківщина
І мати в світі в кожного одна.

Не кожен з вас з війни прийде героєм,
Багато на шляху тому впадуть,
Якщо тебе якесь спіткає горе,
Ти, сину, українець, не забудь.

Останній дзвін ударив до відходу,
І сумно крикнув в безвість паровоз,
За волю українського народу
Вже море сліз і крові пролилось.

Ну що ж вам на прощання ще сказати?
Надійтеся і ждіть, я повернусь.
Я бачив, як прощаються солдати,
Коли їх проводжають на війну.

1950 р.